Характеристика глухіх дітей

До категорії глухих належать діти, слух у яких пошкоджений так, що вони самостійно не можуть використати його для розвитку мови. Найхарактернішою рисою їхнього розвитку є те, що вроджене або набуте в самому ранньому (домовному) періоді різке ураження слуху робить неможливим сприйняття мови інших й призводить до глухонімоти, тобто дитина не оволодіває звуковою словесною мовою без спеціального навчання, оскільки не може сприймати й наслідувати мову довколишніх. Навіть якщо в глухої дитини до моменту втрати слуху був сформований певний мовний запас (наприклад, при настанні глухоти в дворічному віці), за відсутності спеціальних прийомів навчання й виховання він досить швидко втрачається. Загальний темп психічного розвитку в глухих дітей уповільнюється. Однак створення спеціальних корекційних умов виховання, які активізують компенсаторні процеси, дає змогу поступово вирівняти їх психічний розвиток.
У багатьох глухих дітей спостерігаються порушення функцій вестибулярного апарата, що найчастіше виникають при набутому ураженні слухової функції.
Глухота (первинний дефект), будучи пов'язаною причинним зв'язком із німотою (вторинне порушення розвитку), призводить до ряду інших відхилень у психічному розвитку. Так, серйозні порушення словесної мови, а тим більше її повна відсутність, негативно впливають на зорове сприймання, на розвиток не тільки словесно-логічного, ай наочного мислення, а також на інші пізнавальні процеси.
Оскільки обсяг інформації, яку людина дістає із зовнішнього світу, в свідомості глухої дитини помітно звужений через неможливість впливати на нього словесною мовою, її реакції на зовнішні впливи примітивніші та недостатньо різнобічні. Тому тут можна : говорити про просту затримку розвитку.
Справді, система органів чуття, завдяки яким глухий школяр відчуває зовнішній
вплив — сукупну інформацію, змінена. Внаслідок цього середовище впливає на його психіку в зовсім інших співвідношеннях: деякі види; впливу — майже в тому самому обсязі що й у тихі хто чує, другі — в меншому, треті — як зовсім незначні. Отже, в глухих компоненти психіки розвиваються в інших, порівняно з людьми з нормальним слухом пропорціях.
У пізнавальній діяльності глухих більшу роль відіграють наочно-зорові форми пізнання, ніж словесно-логічні. В розвитку словесно-мовної системи писемна мова (як засіб прийому інформації шляхом читання, передачі її шляхом письма) набуває для глухих незрівнянно більшої питомої ваги, ніж усна.
Стосовно використання глухими усної мови (за умови її сформованості завдяки спеціальним прийомам навчання), слід зазначити, що їх словниковий запас ближче до норми, ніж граматичне оформлення висловлювань.
Відчуваючи потребу в спілкуванні з довколишніми, глухі користуються міміко-жестикуляторною мовою, тобто своєрідним засобом передачі інформації за допомогою міміки і жестів, кожен з яких має своє значення. Як певна база для розвитку мислення й засіб спілкування, міміко-жестикуляторна мова не (може повністю замінити словесну мову — могутній фактор розвитку психіки дитини.
Функції її у спілкуванні з людьми досить обмежені, тому що розуміти міміко- жестикуляторну мову й використовувати її для передачі своїх думок може лише юдина, яка володіє системою її знаків. У спілкуванні глухих із спеціально непідготовленими людьми, які чують, використання міміко-жестикуляторної мови вкрай обмежене. Тому найважливішу роль у вихованні глухих дітей відіграє формування в них словесної мови. Оволодіння словесною мовою для
глухих є «...життєвою необхідністю, єдиним засобом прилучитися до чудової скарбниці людських знань і досвіду, засвоїти велику кількість знань, які виробило людство в процесі свого розвитку. З особливою силою це відбивається на розвитку їхнього мислення, відкриваючи необмежені можливості вдосконалення і тим самим розриваючи коло соціальної ізоляції глухих. Таким чином, оволодіння звуковою словесною мовою як засобом спілкування й мислення є одночасно й наймогутнішим фактором компенсації порушеної слухової функції»,— зазначає М. Д. Ярмаченко.
Глухі діти та підлітки вже в середньому й особливо в старшому шкільному віці, усвідомлюючи важливість оволодіння словесною мовою для спілкування з іншими людьми та кращого виконання своєї основної діяльності — навчання, виявляють велике бажання навчитися добре говорити й зчитувати з губ інших, щоб краще розуміти їх (дослідження Ж. І. Шиф). Це позитивно відбивається на загальному розвитку особистості глухих, зокрема з точки зору виховання спроможності до подолання труднощів.
З метою навчання глухих усної розмовної мови застосовують різні спеціальні засоби, засновані на використанні збережених аналізаторів (зорового, тактильного, вібраційного). На підставі спеціальних досліджень доведено, що серед глухих майже не зустрічаємо дітей з повною (тотальною) глухотою. Кожна дитина, як живий організм, виявляє певну реакцію на звукові подразнення.